Вона має назву The Last Politician: Inside Joe Biden’s White House and the Struggle for America’s Future (Останній політик: внутрішній світ Білого дому Джо Байдена та боротьби за майбутнє Америки). Автор цієї книги — американський журналіст Франклін Фоер, кореспондент журналу The Atlantic і колишній редактор The New Republic.

Книга аналізує особистість Байдена та перші два роки його роботи в Білому домі на посаді президента США. Журнал Politico вже назвав це видання «першою книгою, яка пояснює Джо Байдена».

Утім, варто зважати, що в багатьох розділах книги Фоер не наводить прямих цитат чи думок джерел на підтвердження своїх оцінок. Водночас в офіційній анотації книги йдеться про те, що автор мав«ексклюзивний доступ до команди давніх радників Байдена».

NV розповідає про найцікавіші фрагменти з цієї книги (за матеріалами і цитатами, опублікованими напередодні виходу книги в The Guardian, The New York Times, The Atlantic, The Intelligencer).

«Провал» через вимоги про вступ України в НАТО: перша зустріч Байдена і Зеленського

Під час першої зустрічі у вересні 2021 року Джо Байдену і Володимиру Зеленському не вдалося встановити взаєморозуміння, оскільки президента США «розлютили» наполегливість вимог українського лідера щодо приєднання Києва до НАТО та, як стверджує автор, «абсурдний аналіз» динаміки розвитку Альянсу. Зокрема Франклін Фоер викладає тональність зустрічі в таких словах: «Розчарування Зеленського затьмарило його здатність до логіки. Після прохань про приєднання до НАТО він перейшов до нотацій про те, що ця організація де-факто є історичним реліктом і втрачає свій вплив. Він сказав Байдену, що Франція та Німеччина збираються вийти з НАТО. Це був абсурдний аналіз і кричуща невідповідність. І це розлютило Байдена».

Автор книги суб'єктивно припускає, що після скандалу з телефонним дзвінком Трампа, у якому той намагався тиснути на Зеленського, президент України «зберіг почуття образи» через цей епізод, і «принаймні підсвідомо, здавалося, звинувачував» Байдена — «за приниження, якого він [Зеленський] зазнав та за політичну незручність, яку йому довелося пережити».

Напередодні першої зустрічі президенти України і США були невисокої думки одне про одного, випливає з книги Франкліна Фоера. Він пише, що Зеленський вважав Байдена слабким — зокрема через його рішення на початку 2021 року відмовитися від санкцій проти російської компанії, яка будувала газопровід Північний потік — 2. Президент України вважав, що цей проєкт підриває інтереси української економіки та безпеки. Водночас Байден теж був не надто добре налаштований щодоЗеленського — зокрема через дружні стосунки українського президента з сенатором-республіканцем від Техасу Тедом Крузом, який теж критикував газопровід Північний потік — 2. Тоді на знак протесту проти позиції Білого Дому Круз заблокував розгляд в Сенаті кількох ключових призначень у Держдепартамент США. «Розумів він це чи ні, але Зеленський був співучасником цього трюку, — пише Фоер. — Тхнуло тим, що адміністрація [Байдена] вважала дилетантством. Правду кажучи, Байден теж був не дуже високої думки про свого українського колегу».

Автор книги подає картину дещо зверхнього ставлення до Володимира Зеленського. Так, нагадуючи про роль Байдена в американсько-українських відносинах за часів президентства Барака Обами, Фоер відзначає, що колишній віцепрезидент був «глибоко залучений в українську політику довше, ніж Зеленський». На той момент Байдену було 78 років, а Зеленському — 43 роки, і президент США на правах старшої людини «намагався передати певну мудрість, яка могла б стримати запал молодшого», пише Фоер.

Офіційна стенограма заяв Байдена та Зеленського перед їхньою зустріччю в Овальному кабінеті 1 вересня 2021 року демонструє взаємоповагу та спільні політичні цілі. Однак, як пише Фоер, щойно тільки зустріч розпочалася за закритими дверима, Зеленський «здавалося, не звертав уваги на сумніви Байдена» і «майже умисно» ігнорував його «моральний кодекс».

Натомість господар Білого дому, як зауважує автор книги, очікував від президента України свідчень вдячності за підтримку США. Зеленський же «втулив» у їхнє спілкування «довгий список вимог». Головною з них був вступ України в НАТО.

«Навіть найпалкіші симпатики Зеленського в адміністрації [Байдена] погодилися, що він провалив [зустріч]», — пише Франклін Фоер, за словами якого це нібито свідчило, що надалі будуть лише «ще складніші розмови».

Наводячи ці фрагменти, британське видання The Guardian вже припустило, що ці викриття Фоера можуть «посилити занепокоєння Білого дому через книгу», оскільки війна в Україні, а також військова та фінансова підтримка Києва є гострою темою у передвиборчих дебатах та в Конгресі США.

«Школяр-гівнюк»: Путін очима Байдена

Цікавими є нотатки Фоера щодо взаємних характеристик Джо Байдена і російського диктатора Володимира Путіна.

Одного разу Байден описав Путіна своєму другові як «школяра-гівнюка» [asshole schoolkid], пише Франклін Фоер у своїй книзі. Цитату наводить Politico, вказуючи, що Байден мав на увазі «Putin's slouch» — це можна перекласти і як зовнішню сутулість Путіна, і як його загальну «сірість» і некомпетентність (неформальні значення слова slouch).

З іншого боку, він розповідає, що після усіх зусиль російської пропаганди зображати Байдена як немічного старого Путін був вражений, наскільки доброю є фізична форма президента США, коли вони зустрілися в Женеві в 2021 році, менше ніж за рік до вторгнення РФ в Україну.

«Коли він [Путін] привітався з Байденом, то, здавалося, був вражений його зовнішністю. „Маєте гарний вигляд“, — вигукнув він», — пише Фоер.

Автор вказує, що Путін, вочевидь, був настільки вражений тим фактом, що Джо Байден не був кістлявим дідуганом, що вважав за потрібне відзначити це в розмові з канцлером Німеччини Ангелою Меркель, коли розповідав їй у телефонній розмові про підсумки зустрічі. «Президент Байден у дуже добрій формі», — зауважив тоді російський диктатор.

Камала Гарріс: другорядна фігура після помічників Байдена у Білому домі

Віцепрезидентка США Камала Гарріс отримує здебільшого невтішні характеристики від Франкліна Фоера. Він дає зрозуміти, що в адміністрації Джо Байдена вона залишається відносно другорядним гравцем, до того ж є надзвичайно чутливою до «будь-якого натяку на критику» і «миттєво усвідомлює» найменше невдоволення. Зрештою, як стверджує Фоер, Гарріс «дозволяє критиці керувати нею», а тому її зусилля досягти значущих досягнень здебільшого марні.

Низка помічників Байдена, такі як Рон Клейн, Майк Донілон і Стів Ріккетті, фігурують у книзі як набагато важливіші для функціонування Білого дому, аніж віцепрезидентка, зазначає The Intelligencer у своєму огляді книги. «Вона другорядний персонаж, який не відіграє великої ролі у внутрішній і зовнішній політиці адміністрації», — узагальнює видання образ Гарріс у книзі Фоера.

Водночас чи не єдиний значущий момент, коли Гарріс було дозволено втрутитися в зовнішню політику — це її виступ на Мюнхенській безпековій конференції у лютому 2022 року напередодні російського вторгнення в Україну, який Фоер як описує «публічний вотум довіри» Камалі Гарріс від Байдена. У Мюнхені Гарріс наслідувала тези інших чиновників адміністрації Байдена, які намагалися переконати президента України Володимира Зеленського серйозно підготуватися до майбутнього наступу Росії.

З іншого боку, відзначає автор, Байден був від самого початку налаштований виявляти Камалі Гарріс більшу повагу — принаймні формальну — аніж сам він отримував від Барака Обами. Так, Байден називає її «віцепрезидентом», а не «моїм віцепрезидентом», як сам він чув від Обами.

Вік Байдена: проблема чи перевага на тлі війни

У США тривають дискусії про те, чи у свої 80 років Джо Байден не занадто літній політик, аби балотуватися на другий президентський термін і керувати країною, тож у книзі Фоера є згадки і про цю тему. Зокрема автор відзначає, як у приватному спілкуванні Байден «часом зізнається, що почувається втомленим».

«Його похилий вік був перешкодою, позбавляючи його енергії, щоб забезпечити потужну публічну присутність чи здатність легко згадувати імена», — пише Фоер.
 

Він також називає «вражаючим» той факт, що Байден майже не проводить зустрічей чи публічних подій за його участю раніше 10:00 ранку. «На його публічному іміджі позначається фізичний занепад і вікове притуплення розумових здібностей, якому не можуть протистояти жодні таблетки чи режим фізичних вправ», — відзначає автор книги.

Попри ці прямолінійні зауваження Фоер загалом трактує величезний політичний досвід Байдена як його важливий актив і джерело унікальних переваг в ролі господаря Білого дому.

Зокрема в тому ж фрагменті книги, де автор пише про відчуття «втоми», в якому часом зізнається Байден, він водночас зауважує, що його дії та рішення щодо підтримки України у війні проти РФ спираються на «загартовані інстинкти та міцну впевненість у собі».

Фоер також вважає, що загалом для західної проукраїнської коаліції президент США старшого віку буцімто має свої переваги — бо, мовляв, «є батьківською фігурою для Заходу, до кого іноземні лідери можуть звернутися за порадою чи шукати гарантій».

Тож Байден є «людиною свого віку», резюмує Фоер.

«Бліцкриг» Талібану в Афганістані: лють Джо Байдена, мовчазне невдоволення Марка Міллі і дзвінок Гілларі Клінтон в Україну

Фоер пише, що Джо Байден був розлючений, коли президент Афганістану Ашраф Гані залишив країну 15 серпня 2021 року на тлі стрімкого захоплення країни талібами під час виводу військ США. Коли радник президента США з нацбезпеки Джейк Салліван приніс йому цю звістку, Байден, який вже три дні перебував у відпустці у своїй резиденції Кемп-Девід, вибухнув: «Залиште мене в спокої!»

За словами Фоера, американські військові планувальники аналізували катастрофічні сценарії розвитку подій в Афганістані суто теоретично, «але ніхто не припускав», що плани на такий випадок знадобляться. Розвідка США прогнозувала, що афганські військові зможуть стримувати талібів місяцями, хоча вже влітку було очевидно, що таліби завойовують території швидше, аніж передбачали американські аналітики. Однак у серпні усі ключові чиновники Білого дому безтурботно пішли в заплановані відпустки.

Коли ж на тлі захоплення Афганістану талібами вихід військ США перетворився на суцільний безлад, Байден обурювався тим, що американські ЗМІ надто концентрувалися на сценах хаосу, відчаю і паніки в аеропорту Кабула. «Або преса втрачає розум, або я», — сказав тоді президент США своєму помічникові. Він був змушений стверджувати, що сцени поспішної евакуації були неминучим наслідком важкого рішення вивести війська США з країни, у правильності якого Байден не сумнівався — хоча подібних картин «він ніколи не передбачав ані приватно, ані публічно», зауважує автор книги.

З іншого боку, на тлі уваги преси до подій у Кабулі Байден закидав чиновників — зокрема посла США в Афганістані Джона Басса — ідеями про те, як можна було провести більше евакуйованих через ворота аеропорту. «Чому ми не зустрічаємо їх на парковці? Чи не можемо ми залишити межі аеропорту і забрати їх?» — наводить автор книги приклади ідей президента США.

Водночас Фоер вказує на помилки в публічному підході Білого дому до виводу афганського контингенту США ще з квітня 2021 року, коли Джо Байден вперше оголосив про рішення забрати всіх американських військових з Афганістану до 11 вересня 2021 року.

«У промові Байдена була діра, яку тоді мало хто помітив. Він майже не згадував афганський народ, навіть не висловлюючи найкращих побажань нації, яку США залишають позаду, — пише Фоер. — Вочевидь, у його думках афганці були лише випадковістю».

Крім того, запитання викликала і призначена Байденом дата виводу військ — 11 вересня 2021 року, в 20-ту річницю терактів 11 вересня. За даними автора книги, це викликало роздратування генерала Марка Міллі, голови Об'єднаного комітету начальників штабів США.

«Хоча він ніколи офіційно не скаржився щодо цього, Міллі не зрозумів цього рішення. Яким чином вшанує мертвих визнання поразки в конфлікті, який вівся від їхнього імені?» — пише Фоер, нагадуючи, що рішення про військову операцію США в Афганістані адміністрація Джорджа Буша-молодшого прийняла саме після терактів 11 вересня.Цікавою деталлю є також те, що колишній держсекретар США Гілларі Клінтон особисто втрутилася в процес евакуації з Афганістану, щоб допомогти врятуватися багатьом жінкам, чия робота в цій країні зробила їх потенційними мішенями для Талібану. Вона передала їм вказівку носити білі шалики, за якими їх могли впізнати морські піхотинці США, що охороняли аеропорт Кабула. Крім того, Клінтон за власною ініціативою зв’язалася зі світовими лідерами, щоб знайти місця для цих жінок у можливих евакуаційних рейсах. Клінтон дзвонила і особисто президенту України Володимиру Зеленському, викликавши роздратування з боку Джейка Саллівана. Раніше він був близьким радником Клінтон, але тепер сказав їй: «З якого дива ви дзвоните українській владі?». «Мені б не довелося дзвонити, якби це зробили ви, хлопці», — відповіла Клінтон, яку цитує Фоер. Тоді українські спецназівці провели декілька блискучих рятувальних операцій в серці Кабула, врятувавши громадян кількох країн.

Експрес-курс лихослів'я для Обами

Автор книги свідчить, що Байден якось розповідав одному зі своїх друзів, буцімто свого часу йому довелося вчити Обаму лаятися з відповідними інтонаціями: мовляв, той не знав, як правильно вимовляти «fuck you» — «з відповідним подовженням голосних і необхідною твердістю приголосних». «То, мабуть, їм так належало лаятися у вежі зі слонової кісти [елітарних колах]», — наведено у книзі саркастичний коментар.

Американська преса припускає, що ця історія свідчить про Байдена як про людину, яка була вихована в прошарку середнього класу і сформувала певну неприязнь до інтелектуальної елітарності. Мовляв, у подальшому це нібито формувало певну напругу з Бараком Обамою, який отримав освіту в Гарварді.