Спокуса достроковими
Чим ближче кінець листопада, коли Верховній Раді восьмого скликання виповниться один рік, тим більш інтенсивними стають розмови про можливі дочасні парламентські вибори. Чи виграє країна від подібного сценарію? Чи можливо утримати нинішнє парламентське скликання та зробити його ефективним?
Зауважу одразу: дострокові парламентські вибори не принесуть реальних змін, оскільки виборча кампанія буде короткотривалою та певний гандикап отримають політичні сили, вже представлені під куполом Верховної Ради. Сподіватися, що нові політичні сили зможуть легко подолати 5-відсотковий бар’єр – марно. До того ж нинішня ситуація всередині депутатського корпусу не дозволяє сподіватися на зміни у виборчому законі, отже 5-відсотковий бар’єр, заборона на створення політичних блоків та змішана система формування парламенту збережеться.
Депутати-мажоритарники залишаться прихованим резервом партії влади, і це очевидно. Українська політична практика неодноразово доводила: яким би непримиренно опозиційним не був кандидат під час виборчої кампанії, це не може завадити йому вступити до провладної фракції після набуття повноважень. І мотивація стандартно-очевидна: піклуватися про власних виборців з опозиційних лав не надто комфортно та ефективно.
До речі, не варто забувати про один нюанс законодавства: навіть розпад парламентської коаліції та неспроможність депутатського корпусу її відновити лише дає главі державі право розпустити Верховну Раду, а не зобов’язує його це зробити. З огляду на заявлену готовність Петра Порошенка співпрацювати з нинішнім складом депутатів, акцентування Володимира Гройсмана на тому, що дострокові вибори в нинішніх умовах можуть призвести до дестабілізації ситуації, та арифметичних забавках Юрія Луценка про мільярд на вибори, президент не наполягатиме на розпуску навіть безкоаліційної Ради. Причина очевидна – наступне скликання може бути для нього менш прийнятним.
Зараз фракції БПП та «Народного фронту» сукупно нараховують 220 чоловік. За умов якісної мобілізації знайти людей для голосувань цілком можливо. Дострокові вибори навряд чи дозволять покращити результат пропрезидентської сили, хоча вона доволі впевнено виступила на місцевих виборах. Нема для цього ресурсу конкретно зроблених справ та й загроза втратити союзника в особі прем’єрської політичної сили помітна. Тим часом для «Народного фронту» розпуск парламенту означатиме крах політичної сили та завершення прем’єрської кар’єри Арсенія Яценюка. Чи зацікавлені у такому сценарії його соратники – питання риторичне.
Інші члени нинішньої коаліції "Європейська Україна" - "Самопоміч" та "Батьківщина" - не проти дострокових виборів. Їх політичні сили впевнено виступили на місцевих виборах, і штаби швидше за все навіть не розпущені. Про всяк випадок. До того ж можливість бути в опозиції, не виходячи зі складу коаліції, дозволяє соратникам Садового та Тимошенко заробляти рейтингові бали з особливим цинізмом та високою ефективністю.
Тим часом радикалам Ляшка терміново потрібна передвиборча фішка, інакше знову заручитися достатньою підтримкою виборців може бути проблематично, адже критикувати владу в ході можливої кампанії буде більшість її учасників. "Опозиційний блок" може розраховувати на медійний та фінансовий ресурси, які на загально кризовому фоні дозволять зберегти та навіть збільшити парламентське представництво.
Що стосується депутатських груп та окремих парламентаріїв, то тут ситуація різна. Група «Партія "Відродження" виглядає більш підготовленою до можливої кампанії за "Волю народу", яка досі не отримала публічно власного партійного статусу. У «відродженців» є серед козирів Геннадій Кернес та симпатії Ігоря Коломойського. "Волі народу" після загибелі Ігоря Єрємєєва буде непросто зберегтися у нинішньому стані в разі дострокових парламентських виборів.
Серед позапарламентських сьогодні політичних сил можуть спробувати повернутися до Верховної Ради представники "Свободи", а "УКРОП" за масованої медіа-підтримки – спробувати дебютувати в якості патріотичної опозиції. Переважна більшість зареєстрованих політичних партій вчергове не братиме участі у виборах, що примушує поцікавитися доцільністю їхнього існування. Не менше цікаве питання: якою буде парламентська більшість в разі переобрання Верховної Ради, чи зможуть взагалі її створити потенційні переможці перегонів?
Парадокс ситуації полягає у тому, що впевнену більшість у парламенті складають представники сил, які потрапили туди під гаслами Майдану. Отже, ефективність восьмого скликання залежатиме і від наполегливості громадянського суспільства, його спроможності переконати парламентаріїв у необхідності працювати ефективно та якісно. Поки перший рік восьмого скликання більше нагадує тренувальний, ніж ефективний робочий період, і надій на реанімацію законотворчих здібностей слуг народу стає все менше.
- Войдите, чтобы оставлять комментарии
