Deutsche Welle | Німеччина. Момент істини для Арсенія Яценюка

Доля уряду Яценюка, напевно, уже вирішена. 11 грудня у Верховній Раді відбудеться офіційна презентація цього рішення. З подробицями - український оглядач Сергій Руденко спеціально для DW. 11 грудня спливає річний імунітет уряду України на чолі з Арсенієм Яценюком. Прем'єр-міністр готується розповісти Верховній Раді про виконану роботу. Навряд чи народні депутати залишаться задоволеними цим звітом. Утім, питання сьогодні стоїть в іншій площині: чи збереже за собою Арсеній Яценюк прем'єрське крісло? Якщо так, то в якому статусі й на яких умовах? За останній рік Арсеній Яценюк неодноразово скаржився на те, що уряд, який він очолює, йому непідконтрольний. Його кадровий склад - результат компромісу. Більшу частину членів Кабінету міністрів контролюють учасники парламентської більшості. Ще частину - висуванці президента Петра Порошенка. Саме цей кадровий "вінегрет", за словами Яценюка, і завадив йому будувати ефективну роботу урядової команди. Серед тих, до кого Яценюк публічно артикулював свої претензії, - міністр охорони здоров'я Олександр Квіташвілі та міністр енергетики Володимир Демчишин. Обидва політики вважаються людьми Порошенка. Щоправда, публічні пікіровки прем'єра на адресу цих міністрів не мали жодних наслідків. Прохання про відставку міністра Квіташвілі парламент так і не ухвалив. Зберіг за собою посаду і Демчишин, попри численні скандали. Таким чином, весь минулий рік Арсеній Яценюк був вимушений грати за правилами, які йому диктували парламентська більшість та президент. Тому, говорячи про прорахунки нинішнього уряду, народні депутати все ж повинні розуміти: за дії Кабінету міністрів вони несуть не меншу відповідальність, ніж прем'єр. Адже від народних депутатів, і перш за все, представників більшості, залежало не лише кадрове, але й законодавче забезпечення діяльності уряду. 6-го грудня на Антикорупційному форумі в Одесі Міхеіл Саакашвілі звинуватив українського прем'єра у причетності до корупції. Саме Арсеній Петрович, вважає екс-президент Грузії, контролює всі корупційні потоки в країні. Про президента Порошенка і його оточення, яких також публічно звинувачують у корупції, одеський губернатор скромно промовчав. Хоча, слід сказати, Саакашвілі вже давно перебуває у статусі публічного опонента Яценюка. В оточенні прем'єра це пояснюють бажанням одеського губернатора очолити уряд України. Дійсно, чому раптом Саакашвілі занепокоївся репутацією Яценюка, та ще й незадовго до звіту очолюваного ним уряду? Адже в країні існує маса держструктур, які повинні боротися з корупцією. Це і генеральна прокуратура, і Національне антикорупційне бюро, і МВС, і СБУ. І тим не менше факти корупції оприлюднив президентський соратник, глава Одеської облдержадміністрації. Чому? Відповідь очевидна: те, що говорить Саакашвілі, насправді думає Порошенко. В іншому разі одеський губернатор давно був би відправлений у відставку. Тож 11-го грудня основне завдання Яценюка - не лише відзвітувати, але й затвердити у Верховній Раді нову програму дій уряду. Нинішній прем'єр уже анонсував реформування структури Кабміну та ротацію міністрів. Але це навряд чи допоможе Яценюку продовжити імунітет для уряду ще на рік. І річ навіть не в якості запропонованої програми дій, а в політичній ситуації, яка складається зараз у країні. Для більшості парламентських сил "підвішений у повітрі" Яценюк на чолі уряду - ідеальний союзник в "освоєнні" державних ресурсів та ухваленні потрібних рішень. Адже один необережний рух Арсенія Петровича - і він у відставці. Для ухвалення такого рішення достатньо простої більшості у 226 голосів, зібрати яку не складе значного клопоту. У дні, коли в політичних кулуарах України обговорювалася доля уряду Яценюка, Київ відвідав віце-президент США Джозеф Байден. Саме на нього у вирішенні кадрових питань і розраховували в українській столиці. Публічно Байден жодного слова не сказав про підтримку Яценюка, але можна припускати, що Сполучені Штати сьогодні на боці Арсенія Петровича. Адже Вашингтон звик працювати зі зрозумілими для них політиками. Якщо ж довіра Вашингтона не дозволить зберегти Яценюку місце прем'єра, то перед ним відкриються нові перспективи. Нинішній глава українського уряду обов'язково згадає про свої президентські прагнення.

The Financial Times | Великобританія. Росія хоче чесних правил по суверенному боргу 

За словами міністра фінансів Росії Антона Сілуанова, Київ повинен або погасити заборгованість до кінця грудня, або погодитися на план реструктуризації боргу, запропонований президентом Володимиром Путіним. В іншому випадку Росія має намір судитися з Україною, сказав він. Своє вагоме слово сказав і прем'єр-міністр Росії Дмитро Медведєв: "У мене є відчуття, що не повернуть, бо вони шахраї. Вони відмовляються повертати гроші, а наші західні партнери не тільки не допомагають, але і заважають у цьому". У вівторок керівництво МВФ проголосувало за внесення змін у свої власні правила, які свідчать, що організація не може почати виділяти кошти за програмою фінансової допомоги будь-якій країні, якщо вона має борг перед іншим членом МВФ. "Цей крок МВФ створив прецедент, який абсолютно для нас неприйнятний", – заявив Дмитро Пєсков, прес- секретар президента Путіна. Після того як МВФ змінив власні правила, щоб почати виділяти Україні обіцяні 17 млрд доларів, у Києва не буде ніякого стимулу виконувати зобов'язання по заборгованості перед Росією, вважає Москва. "У Росії немає бажання стати свідком згортання програми МВФ для України, – каже Антон Силуанов. – Але нас турбує, що зміна його правил в контексті політично зарядженої реструктуризації боргів України може призвести до питань про неупередженість інституту, який відіграє критичну роль у стабілізації міжнародних проблем". Обгрунтовані принципи МВФ повинні мінятися тільки після відповідного розгляду всіх обставин, а не як відповідь на політику моменту, каже міністр фінансів Росії. 

Deutsche Welle | Німеччина. "Кредит Януковича": чи поверне Україна російські мільярди?

Наближається строк повернення "боргу Януковича", але Київ і Москва не досягли компромісу. Тим часом МВФ змінив свою політику кредитування, щоб продовжувати фінансування України. Міністр фінансів РФ Антон Силуанов вважає це рішення поспішним і упередженим. "Його прийняли виключно на шкоду Росії і для легалізації можливості України не платити за своїми боргами", - заявив він журналістам у Москві. Шведський економіст Андерс Аслунд так не вважає. Спілкуючись з DW, він нагадав, що зміну політики кредитування в МВФ ініціювали ще в 2013 році і що тоді йшлося про можливості фінансування африканських держав, які не обслуговували свої борги перед Китаєм. Нові правила повинні були вступити в силу навесні 2016 року, але ситуація з українським боргом змусила фонд прискорити цей процес, зазначив експерт. Аслунд впевнений, що саме підготовка до зміни політики кредитування МВФ спонукала російського президента Володимира Путіна 16 листопада на зустрічі G20 у Туреччині запропонувати перенести платежі на 2016-2018 роки: за цим планом, Україна мала б виплачувати по 1 млрд доларів щороку, але під гарантії США, Європейського Союзу або одного з міжнародних фінансових інститутів. Російський план був представлений не Україні, а безпосередньо Заходу. Але уряд у Києві і не міг прийняти цю пропозицію, оскільки вона суперечила б угоді з приватними кредиторами про реструктуризацію державного боргу. 5 грудня міністерство фінансів РФ повідомило, що адміністрація США офіційно відмовилася надати гарантії сплати українського боргу, тому Росія подасть на Україну до суду, якщо та 20 грудня не виконає в повному обсязі свої зобов'язання за єврооблігаціями. Роберт Кірхнер нагадує, що бонди були випущені відповідно до британського права, тому якщо Росія вирішить подати на Україну до суду, то справа буде розглядатися в британському суді. "Це буде означати, що суддя постарається зібрати всю можливу інформацію про цю транзакцію. Можливо, будуть розглянуті і всі політичні питання, які виникли між Україною і Росією. Я не знаю, чи піде Росія цим шляхом. У кожному разі справа розглядатиметься довго", – упевнений німецький експерт. 

Il Giornale | Італія. Сталося неймовірне: Ренці заблокував санкції ЄС щодо Росії

"Браво, Ренці!" - пише Марчелло Фоа в блозі газети Il Giornale услід за повідомленням про рішення італійського прем'єра з приводу антиросійських санкцій. "Сьогодні ввечері сталося щось неймовірне: Маттео Ренці мав мужність заблокувати автоматичне продовження європейських санкцій проти Росії, - йдеться в статті - Поодинці він пішов проти головних партнерів, Німеччини та Франції, і проти Сполучених Штатів Слід пояснити: .. Італійський прем'єр не зажадав скасування санкцій, термін дії яких закінчується в кінці січня, але він вважає, що питання відносин ЄС з Москвою має обговорюватися на найвищому рівні, подібні рішення не повинні прийматися потайки". "Невідомо, що змусило Ренці піти на такий сміливий крок: можливо, він піддався на умовляння італійських виробників, що зазнали величезних збитків внаслідок відповідних російських санкцій, а можливо, вирішив, що Італія повинна грати більш помітну роль в Європі. Не виключено, що він прислухався до думки Сильвіо Берлусконі, який відкрито протестує проти ізоляції Москви. Але, якими б не були мотиви рішення Ренці, навіть його критики не можуть не сказати: ... молодець, Ренці, він вчинив правильно. Залишається сподіватися, що його опозиція не виявиться скороминущою", – підсумовує Фоа. 

Newsweek | США. Путін прикриває бажання дестабілізувати Україну ідеєю про коаліцію проти ІД

Володимир Путін сподівається, що після вирішення сирійського конфлікту світ може бути поділений на сфери впливу. Після терактів в Парижі, 13 листопада, багато хто на Заході, можливо, забули про Україну, увага світової громадськості зараз зосереджена на Сирії та Іраку, пише колишній політичний радник Карла Більдта, екс- міністра закордонних справ Швеції Аарон Корева на сторінках видання Newsweek. "Я нещодавно зустрічався з Іллею Яшиним, російським лідером опозиції, політичним активістом і колишнім колегою убитого політика Бориса Нємцова. Коли я запитав Яшина про те, що Захід міг би допомогти тим, хто досить хоробрий, щоб кинути виклик російському режиму, він відповів – важливо, щоб уряди і організації підтримали Україну", - пише Корева. Як пише Корева, причина вторгнення президента Росії Володимира Путіна в Україну очевидна: все через його стурбованість тим, що ліберальна революція в цій країні може надихнути російських громадян на свій власний Євромайдан. Такими діями Путін намагається будь-яким шляхом, в тому числі за допомогою війни, показати, що будь-яке повстання – це погана ідея. На щастя, як зазначає автор, Захід не просто стояв осторонь, коли європейські кордони "перемальовувалися" за допомогою зброї в руках вперше з часів закінчення Другої світової війни: Путін опинився в ізоляції. "Тепер, однак, він, можливо, знайшов вихід з неї", - відзначає він. У своєму виступі в ООН у вересні Путін закликав до "широкої міжнародної коаліції проти тероризму". Порівнюючи "Ісламську державу" з нацистами, він заявив про свою стратегію боротьби з терористами, щоб показати себе важливим партнером Заходу в Сирії. Автор порівнює цей намір російського лідера з тим, як колись Радянський Союз став незамінним для союзників у боротьбі проти Гітлера. "Путін сподівається, що після того, як сирійський конфлікт буде вирішений, він міг би розділити світ на сфери впливу в сучасній версії. Такий механізм міг би дати Росії свободу дій на колишньому радянському просторі. З точки зору Росії, Україна є однією з найбільш важливих країн в цьому просторі", - підкреслює Корева.Тим, хто не пам'ятає "стабільні" дні холодної війни слід нагадати, що в ті часи, населення Східної Європи, жило в умовах репресивної тоталітарної системи протягом півстоліття. "Можна просто подивитися на ті труднощі реформування в Україні , щоб побачити глибокі рани "світового порядку", - пише він. Корева зазначає, що український народ позбувся екс-президента Віктора Януковича, а російська пропаганда назвала це шовіністичним "націоналізмом". Після терактів в Парижі, 13 листопада, "багато хто на Заході, можливо, забули про Україну", а увагу світової громадськості зараз зосереджено на Сирії та Іраку. Незадовго до цих терактів в Донбасі (після періоду відносного затишшя) посилилися обстріли бойовиками українських позицій. А останнім часом повідомляється, що на лінії фронту російські нерегулярні сили застосовують важку зброю й артилерію. Росія також оголосила, що вона посилає ще один "гуманітарний конвой" в Донбасі: "як правило, це - поганий знак". Додаткові повітряно-десантні частини були також розгорнуті в Криму. "У Сирії та в Україні Путін використовує схожу тактику, створюючи військові факти на землі (або на повітрі) і, таким чином, змушуючи тих, хто хоче миру, прийняти його позицію під увагу", - пише Корева. "Зовсім не обов'язково, що Путін планує новий масований наступ в Україні. Набагато менш дорогою альтернативою буде продовжувати повільну війну на виснаження, яку Росія веде з моменту свого першого великого втручання в квітні 2014 року", - говорить автор. За його словами, зазнавши невдачі при спробі одним ударом "вибити" Україну з колії, Путін сподівається, зробити це з допомогою "тисячі порізів". Адже цими "невеликими" діями він змушує владу України відволікатися від виконання критично важливих реформ. Це в свою чергу, стомлює потенційних інвесторів, крім того, існує певний тиск на Україну, який здійснюється з допомогою західних політиків, які вимагають поступитися вимогам бойовиків. Поки що, як зазначає автор, Росія продовжує ескалацію ситуації. "Тому західним стратегам потрібно забезпечити українську армію передовою протитанковою зброєю для стримування російського натиску, що має більше шансів вплинути на припинення вогню", - йдеться в статті. На думку Корева, перш за все, Україні слід рухатися вперед за допомогою проведення реформ. Захід може надати фінансову допомогу, "але тільки лідери України зможуть змінити свою країну". "При цьому, вони не тільки допоможуть собі, але і реформаторам, таким як Яшин", – вважає автор. Крім того, Захід повинен бути пильним щодо нових пропагандистських атак Кремля: ідея "розподілу та обміну" світу може здатися привабливою для деяких, "але у випадку з Путіним це означає, що сильний переможе слабкого, і що це унікальний набір правил і норм повинен застосовуватися на великих частинах євразійського континенту". 

Le Monde | Франція. Європейці, не довіряйте Володимиру Путіну.

Всього декілька днів вистачило, щоб Володимир Путін перетворився в очах Заходу з парії на цінного союзника. Такий розвиток подій, на думку російського економіста Владислава Іноземцева, не обіцяє нічого хорошого. Після 11 вересня 2001 року світ вже пробував співпрацювати з Росією на базі боротьби з тероризмом, і тоді російський президент повною мірою скористався антитерористичною риторикою для зміцнення власної влади. Однак після початку війни в Іраку він відвернувся від союзу з США, а під час української "помаранчевої революції" 2004 року повністю відмовився від спроб зближення з Європою. Ось тому мені здається, що "боротьба зі світовим тероризмом" для Володимира Путіна – не що інше, як інструмент зміцнення власних внутрішньополітичних позицій. Посилаючи свої війська в Сирію атакувати сили супротивників Асада, Путін просто хотів змусити російську громадську думку забути про українське питання – і це йому вдалося, – а також помиритися із Заходом з двоякою метою: відсунути українську проблему на другий план і спробувати послабити санкції, що шкодять російської економіці. Нині європейцям не потрібні союзники на кшталт Путіна, який хоче не боротися з тероризмом, а підвищити свою популярність в Росії і відвернути увагу від своєї української політики. Європейцям слід було б сконцентрувати свої зусилля на своїй внутрішній безпеці. А для досягнення цієї мети Путін, підкорювач Чечні і Криму, навряд чи буде кориснии.