В чем опасность открытых списков
Незважаючи на те, що впровадження пропорційної системи з «відкритими партійними списками» стало пунктом коаліційної угоди, судячи з коментарів, які дала низка депутатів, народні обранці слабо уявляють собі, про що йде мова. А отже, погано прораховують наслідки ухвалення такого рішення.
Як сумний курйоз можна зазначити, що окремі депутати досі впевнені в тому, що існуюча «пропорціоналка» (для всього складу 2006 і 2007 років чи половини депутатського корпусу 2012-го і 2014-го) і є системою з «відкритими списками». Мовляв, усіх кандидатів «відкрито» затверджено партійним з'їздом, а їхній список офіційно опубліковано.
Поширеніший погляд на «відкриті списки» – це проведення виборів за регіональними списками, які, через обмеженість кількості кандидатів від кожної партії, «відкриті» для виборців. De jure це така ж безглуздість, як попереднє твердження, але de facto – крок у правильному напрямку.
Що ж таке відкриті списки?
Це форма партійних списків, за якої виборець впливає на склад депутатського корпусу від обраної ним партії, висловлюючи у формалізованому вигляді своє ставлення до конкретних політиків.
Можливі варіанти відкритих списків:
- Вибір одного кандидата серед запропонованих від кожної партії (чи партій і груп незалежних кандидатів).
- «Пакетний вибір» – виборець голосує за групу кандидатів від партії в регіоні.
- «Рейтинговий вибір» – ранжування кандидатів, наприклад, від 1 до 5 за пріоритетністю для виборця.
Головним плюсом виборчої системи з відкритими списками є суміщення вибору виборцем конкретного кандидата (як за «мажоритарки») з підтримкою партійного списку (як за «пропорціоналки»).
Водночас ця виборча система є на практиці складнішою, ніж звичні українському виборцеві «чиста мажоритарка», «чиста пропорціоналка» і мішана система голосування.
І це ускладнення може принести неприємні сюрпризи всім суб'єктам виборчого процесу.
Проблеми, з якими можуть зіткнутися українські виборці під час голосування (і виборчі комісії – при підрахунку голосів), дуже яскраво проявилися на листопадових виборах у Польській Республіці.
Як відкриті списки «пройшли» у Польщі
Останні вибори місцевого самоврядування (сеймики воєводств) 16 листопада 2014 року в сусідній Польщі завершилися грандіозним політичним скандалом із звинуваченнями у фальсифікаціях, захопленням ЦВК радикальною опозицією та зверненнями до Ради Європи помірної опозиції. Опускаючи численні подробиці, зазначмо головні особливості «підбиття підсумків», які дали підстави для підозр у фальсифікації.
Передусім результати електронного підрахунку голосів різко відрізнялися від даних екзит-полів, насамперед на користь Селянської партії, яка з 2007 року перебуває в коаліції з керівною Громадянською платформою.
Другий «сюрприз»: кількість недійсних бюлетенів зі списками кандидатів у сеймики воєводств у середньому по країні сягала аж 18%, а в деяких округах – до 40%! Додайте сюди як «похмуре тло» факт збою електронної системи підрахунку голосів у ніч виборів.
Не зазіхаючи на право польської опозиції звинувачувати владу у фальсифікаціях і шукати докази цього, ми схиляємося до найбільш достовірної версії: проблема в самій виборчій системі.
Сеймики воєводств – аналоги наших обласних рад, їх обирають за пропорційною системою з відкритими списками. Тобто за такою ж системою, за якою ми вибиратимемо наступну Верховну раду (а можливо, і місцеві ради восени 2015 року), якщо коаліція впровадить обіцяні зміни до законодавства.
Раніше в Польщі виборчі бюлетені з відкритими списками були великими аркушами паперу, розкресленими в таблицю за кількістю партій, що беруть участь у виборах. У кожному квадраті таблиці розташовувалися списком кандидати від цієї партії. Виборець мав поставити хрестик навпроти «свого» кандидата, тим самим віддавши голос і за його партію. Один хрестик на бюлетень. Тільки один!
Зрозуміло, що представлення конкуруючих партій та їхніх кандидатів було, м'яко кажучи, не дуже зручним, тому, «ідучи назустріч виборцям», лист розрізали на квадрати і зшили в книжечку: на кожній сторінці – список однієї партії. При цьому від виборця так само потрібен лише один хрестик. Один на книжечку!
Але майже п'ята частина виборців не розібралася з цим. І люди, звикши до схеми «один лист – один хрестик», ставили позначки на кожному аркуші книжечки. Тобто голосували за всі партії відразу! Що, зрозуміло, робило бюлетень недійсним...
Приблизно десята частина «не розібралася» ще курйозніше, поставивши хрестик на першій сторінці, тим самим різко збільшивши результат Селянської партії, якій буквально казково пощастило з місцем у бюлетені-книжечці!
Невелика видозміна бюлетеня виявила найважливішу проблему відкритих списків – пересічним громадянам важко розібратися в сотнях прізвищ, які пропонують їм десятки партій. При цьому ми чудово розуміємо, що в Україні і партій буде побільше, і списки кандидатів будуть довшими.
А тому необхідно обережно ставитися до заяв вітчизняних політиків про те, що українці розберуться з новою виборчою системою. Поляки давно голосують на місцевих виборах за системою з відкритими списками. Проте система дала збій – через таку дрібницю, як зміна зовнішнього вигляду бюлетеня.
«Громадські діячі», які активно лобіюють «відкриті списки», слабо розуміють, чим вони є на практиці, – бюлетень, на якому український виборець має усвідомлено і відповідно до свого внутрішнього переконання поставити «галочку».
Найголовніше, що необхідно зрозуміти: пропорційна система з відкритими списками не розв’язує сьогоднішніх проблем українського виборчого процесу. Нікуди не дінуться ті, хто голосує за гроші, і ті, хто купує голоси, і ті, хто ці голоси «рахує». Не зросте і кількість відповідальних виборців, які вивчають кандидатів і свідомо обирають їх.
Проблем тільки додасться. Через більшу кількість прізвищ у бюлетенях. Через плутанину, яка є найбільш живильним середовищем для фальсифікацій – як під час голосування, так і при підрахунку...
Українська специфіка
«Відкриті списки» на виборах до українського парламенту у вітчизняних реаліях насамперед свідомо передбачають голосування за регіональними списками у багатомандатних округах (або в межах областей плюс Київ, або по 10–12 мандатів на округ); внесення преференцій у загальнонаціональний список просто абсурдне.
Очевидно, що пересічний український виборець зіткнеться приблизно з тими ж проблемами, що й польський у вищенаведеному випадку. Але так само очевидно, що українські політичні партії зіткнуться з новою, майже невідомою їм проблемою.
Зробімо невеликий відступ: сьогоднішні українські парламентські партії (а непарламентські – і поготів!) не є «партіями» у класичному розумінні цього виду громадських об'єднань, створюваних із метою боротьби за владу. У нас це насамперед незрілі кланові формування «вождистського» типу.
Крім того, в Україні досі сильна традиція створення партій «під вибори», що в разі успіху неминуче викликає внутрішні конфлікти.
У класичній партії лідер, навіть дуже яскравий, – це епізод, дуже рідко – епоха. У нас же нерідко перебування в тій чи іншій партії/блоці – не більш ніж епізод у кар'єрі політичного лідера. Або політичне життя лідера тотожне політичному життю його персонального політичного проекту, який de jure називається «партією».
От і система з відкритими списками «заточена» під класичні партії, і вітчизняним політичним силам буде дуже болісно освоюватися.
Річ у тім, що в умовах традиційної вітчизняної «пропорціоналки» партія «тягне» членів списку, а саму партію «тягне» лідер/група лідерів. Усе це неминуче перетворює провідні партії в закриті елітарні клуби з жорсткою ієрархією і високою ціною членства (наприклад, у вигляді плати за місце в прохідній частині списку).
В умовах пропорційної системи з відкритими списками на рівні регіонів ситуація зміниться на протилежну: партію «тягнутимуть» авторитетні місцеві політики, а не навпаки.
Це означає появу як мінімум двох особливостей – незвичних (і не дуже приємних!) для найбільших українських партій.
По-перше, різке зростання політичної ваги регіональних груп (de facto «регіональних партій») – як економічних еліт, так і активістів місцевого масштабу. Ці регіональні групи вестимуть виснажливі торги з провідними партіями про свою участь у регіональному списку, погрожуючи в разі відмови від їхніх умов піти до поступливіших конкурентів.
По-друге, різко посилиться конкуренція всередині списку. Якщо на сьогодні боротьба за «місця під сонцем» закінчується після передвиборчого з'їзду, то в разі «відкритих списків» жорстка боротьба з усіма звичними «забороненими прийомами» триватиме до дня виборів. Адже в прохідному списку немає явно прохідних місць!
Крім того, таку «внутрішньовидову боротьбу» з радістю розпалюватимуть конкуренти.
Тому можна припустити, що епопея з виборами за пропорційною системою з відкритими списками, найімовірніше, завершиться переходом на регіональні списки (можливо, із «загальнонаціональною частиною», наприклад, у складі першої п'ятірки), але без права виборців втручатися в порядок кандидатів у визначеному партією списку.
Статтю написано у співавторстві з Ігорем Душиним, Катериною Одарченко та Михайлом Красюком за дорученням ФБ-спільноти «Клуб політконсультантів».
- Войдите, чтобы оставлять комментарии
