Шоу "Волинь". Як збирали гроші і рекламували скандальний фільм
Режисер фільму говорить про повну «зраду» – навіть рідна держава відмовляється нас фінансувати, гуртуймося, ми того варті. А як епіграф стрічки на початку бачимо чергову порцію «зради»: «Кресов’ян убили двічі. Спершу ударом сокири, а вдруге – замовчуванням». Проте повного списку спонсорів фільму так і не оголошено.
«Волинь» я подивився тиждень тому в переповненому варшавському кінотеатрі, під йойкання публіки в особливо брутальні моменти (роздирання тіла кіньми, рубання голів і здирання шкіри сільськогосподарським реманентом).
Усі сцени польської стрічки були відомі із не підтвердженихсхем тортур, які давно змальовані польською пресою за хештегом «волинський геноцид».
У «Волині» повторюються давно знані в Польщі штампи про українців у роки Другої світової: вони готові співпрацювати з усіма, спершу з радянськими окупантами, а потім із німцями; вони тримають євреїв заради грошей (безкоштовно від Голокосту рятують лише польські герої фільму, хоча й вони не позбавлені ноток антисемітизму); нездорову пухлину українського націоналізму до тихого і спокійного волинського села заносить прибулий, брудний і напідпитку студент зі Львова.
У фільмі показано не тільки винищення українцями польського населення, але й польську «відповідь» – звісно, під час обох акцій показують когось, хто йде проти течії: простий українець вбиває брата-упівця за те, що останній намовляє вбити першого дружину-польку, бо «і так загине»; літня українська жінка рятує Зосю з дитиною, радісно вигукуючи – нема ляхів, всі вбиті лежать.
До речі, жодного разу не звучить слово «УПА», натомість є «бандери», за якими йдуть інші «українці». І нічна сцена перед різаниною – у якій крики «Слава Україні!» та картинка вимахування синьо-жовтими і червоно-чорними прапорами нагадують більше 2013 рік і Київ, а не 1943-ій і Волинь.
Вцілілі з-під сокири
У «Волині» найбільше проймає сцена свячення ножів, серпів та іншого ріжучого сільськогосподарського реманенту в церкві під підбурення місцевого священика. Ця картинка, із піднятими догори й посвяченими інструментами увійшла на остаточний плакат, що рекламує «Волинь».
Сам режисер, Войцєх Смажовський, під час зйомок фільму фотографується з сокирою, а світлина поширюється у якості реклами фільму.
Промоматеріали "Волині". Режисер Войцєх Смажовський із сокирою
Девіз «Волині» — це фільм «про кохання у нелюдські часи». У ньому центральною персоною є 17-річна польська дівчина Зося Ґловацька, закохана в Петра, українця з її села. Проте під час весілля, яким розпочинається фільм, батько віддає її заміж за набагато старшого вдівця, поляка.
Відтак розпочинається Друга світова війна, радянська та німецька окупація, і врешті винищення поляків українцями, що проходить через близьких Зосі (доброго українця Петра режисер передбачливо знищив руками радянця в першій частині стрічки).
Постер "Волині"
Наприкінці стрічки Зося то йде, то їде підводою через річку (у щасливий бік нинішнього Шенгену?), а підводою керує Петро. Навколо благодатна тиша, і тільки нацистські вояки, немовби ангели-охоронці, стережуть Зосю від усього страшного, що побачив і щойно перетравив кіноглядач.
Режисер польської «Волині» Войцєх Смажовський мав концепцію, щоб вкинути до фільму кілька сцен сучасності – того, як сьогоднішні націоналісти розгромлюють міста. Це тому, що автор неодноразово підкреслює – фільм розповідає про те, до чого може довести крайній націоналізм. Однак сучасності не було, і польський фільм вийшов винятково про минуле.
І сокира – це не просто так. Вона – головний «неживий» персонаж фільму.
українці вбивали поляків не по-людськи, кулею, а сокирами
Сокира і у стрічці «Волинь», і поза нею – це частина польської розповіді про «геноцид на східних Кресах». Адже українці вбивали поляків не по-людськи, кулею, а сокирами, через що окремі польські середовища почали називати Волинську трагедію «genocidum atrox» – тобто «варварський геноцид».
На тлі українців совєти з німцями – просто гуманісти. Саме німці захищають Зосю, коли та втікає від жахіття з дитиною (на задньому тлі український селянин проводить вказівним пальцем через шию – мовляв, заріжемо: кадр повністю скопійований із відомого «Готелю Руанда», цей кадр видно на трейлері фільму, 1’10’’ хв.).
Навколо «Волині»
Про трейлер і плакат «Волині». Їх насправді було по два – перший трейлер, перший плакат, другий трейлер, другий плакат. А все тому, що кожен етап зйомок стрічки Смажовського був окремим інфоприводом: не тільки створення трейлера і плаката, але й написання остаточної версії сценарію, початок і кінець монтажу, гуртування різноманітних, найчастіше патріотичних кіл навколо фільму.
Режисер їздив на зустрічі з глядачами ще задовго до прем’єри фільму. «Творці фільму „Волинь“ представили перший плакат довгоочікуваної стрічки», – це без жартів реальна цитата, нею починається новина одного з найбільших польських порталів 21 квітня 2016 р.
Піар фільму – це, здається, та частина стрічки, що цікавіша від самого сценарію й посилу. У лютому цього року творці оголосили про нестачу коштів та розпочали кампанію збору грошей, для цього утворився навіть Фонд на потреби фільму «Волинь».
Нині на веб-сторінці організації можемо придбати альбом «Волинь: історія одного кіно», детально дізнатися про всі етапи зйомок фільму, подивитися палкі інтерв’ю з режисером, почитати відгуки глядачів (позитивні).
Натомість не дізнаємося, хто грав ролі другого плану. Так само не вказується, хто виділяв чи жертвував на фільм кошти.
У закладці «співфінансування» вказані лише три структури – Польський інститут кіномистецтва, Нижньосилезьке воєводство та місто Вроцлав. Однак з відкритих джерел достеменно відомо, що також Люблінське воєводство виділило на стрічку 35 тис. євро, напевно також інші польські офіційні установи. А, може, не лише польські?
Смажовський тримає свого потенційного глядача в напрузі не лише під час перегляду.
– Тема фільму дуже суперечлива – говорить він задовго до прем’єри. – А це віддзеркалюється на пошуку коштів. Установи, які підтримують кінематографію, коли чують слова «геноцид на Кресах», відмовляються нас фінансувати.
Режисер говорить про повну «зраду» – навіть рідна держава відмовляється нас фінансувати, гуртуймося, ми того варті. А як епіграф стрічки на початку бачимо чергову порцію «зради»: «Кресов’ян убили двічі. Спершу ударом сокири, а вдруге – замовчуванням».
Після виходу фільму на екран «Волинь» дала черговий інформаційний поштовх. За порушені в стрічці теми націоналізму взялися не лише польські й українські ЗМІ: навіть урядова «Російська газета» вже через два дні після прем’єри опублікувала схвальну рецензію під заголовком «Режисер підірвав міну».
У польській пресі – бум на «волинську» тематику, найбільше з правої сторони. «Вони хотіли нас усіх вбити» – виносить на першу сторінку слова й фото з фільму польський тижневик «DoRzeczy». Всередині – спеціальний додаток під назвою «Український геноцид поляків», у якому транслюється так званий «кресовий міф геноциду».
«Вони хотіли нас усіх вбити» – перша сторінка тижневика «DoRzeczy»Фото: dorzeczy.pl
І це не дивно: сам Смажовський визнавав публіку, до якої скерований фільм.
– Я вважаю, що є група людей, які чекають цього фільму, – наголошував він ще до прем’єри. – Це поляки родом з тих земель, вони вже старі, вони відходять від нас. Вони досі пам’ятають той період. Це наш обов’язок зняти таке кіно.
Попри неодноразові запевнення режисера, що його кіно має стати містком порозуміння між поляками й українцями, Смажовському вдалося зняти саме кіно для поляків. Якщо точніше – лише для частини поляків.
Адже попри схвальні відгуки на фільм, у Польщі не бракує негативних. Критики-культурознавці закидають пласкість персонажів, критики-історики – перемішування документальних подій із міфологією «волинського геноциду», критики-політологи передбачають загострення відносин з Україною як з державою і з українцями як суспільством. А кількість громадян України в Польщі щодня зростає.
…Тим часом у 30-тисячному містечку Кентшин на півночі Польщі фільм «Волинь» минулого тижня показували двічі на день. Це типове провінційне польське місто з одним кінотеатром, воно 2014 року активно допомагало Україні, його містом-побратимом є Володимир-Волинський.
Окрім «Волині», тут показували іще «Таємне життя домашніх тварин» і «Нові пригоди Аладдіна». Вибір дорослої людини – очевидний.
У Кентшині також проживає українська громада. За тиждень після прем’єри, вказують мені місцеві українці, рівень напруженості у приватних дискусіях із представниками польської більшості – збільшився.
І насамкінець, щоб врівноважити «зраду» – трохи «перемоги».
Після прем'єри фільм Волинь тримається на другому місці у польському прокаті. На графіці дані за 41-й вікенд 2016 року.
У лічені дні перед прем’єрою фільму «Волинь» у Польщі вийшла книжка відомого польського репортера Вітольда Шабловського «Праведні зрадники». Вона розповідає про українців, які рятували поляків у роки жахіття: поряд із історією врятованого поляка подається історія українця.
І там є всі можливі та несхематичні сплетіння людських доль, а головне – образи, які можна відчути.
Проте до пересічного мешканця Кентшина книжка Шабловського навряд чи дійде.
Ігор Ісаєв, головний редактор мультимедійного порталу українців Польщі PROstir.pl, спеціально для ТЕКСТІВ
- Войдите, чтобы оставлять комментарии
Aleks
BernardKer
Anton
Антон