Якнайшвидші вибори стабілізують ситуацію і логічно продовжать Майдан-2014
Сьогодні можемо стверджувати – одним з інструментів дестабілізації ситуації в державі є зрив президентських виборів, призначених на 25 травня. Жодних сумніві в тому, що ініціатива пішла з Москви. Мета Путіна, якщо й не завоювати Україну, то зробити її зоною постійної гуманітарної катастрофи. Увесь світ має побачити, що Малоросія таки failedstate. Саме через це йому важливо залишити Україну без президента і з переполовиненим парламентом.
Законопроект про перенесення президентських виборів на грудень зареєстрував «регіонал» Мураєв, якого пов’язують з Добкіним – людиною Медведчука.
19 березня ВАСУ має слухати справу за позовом сумнозвісного «кишенькового» донецького адвоката Оленцевича – це вказує на стиль Портнова, який донині хоч і з Москви, але впливає на суддівський корпус. За кілька днів Вищий адміністративний суд може відновити президентом Януковича. На тлі організованих безладів у східних й південних областях, а також в умовах збройного брязкання по всій довжині російсько-українського кордону, здійметься галас, що наприкінці травня провести вибори нереально. Головними медіаторами процесу будуть Партія регіонів і Компартія. Дуже шкода, якщо до цієї інформаційної атаки підключиться хтось з майданівського руху. Таку участь варто буде вважати зрадою й виконанням московського замовлення.
Легітимність виконуючого обов’язки президента Турчинова відносна й зумовлена лише тим, що вибори мають відбутися найближчим часом. Управлінський апарат в державі розбалансований. Київ лиш умовно контролює ситуацію в деяких південних й східних областях.
За будь-яку ціну маємо провести вибори Президента України у травні цього року. Одним з перших своїх рішень наступний Гарант Конституції повинен проголосити дочасні парламентські вибори.
Окрім перезавантаження державних інституцій, вибори мають виконати функцію першого етапу масштабної люстрації. Саме тому, парламентська виборча кампанія має відбутися на нових принципах:
Перше. Перехід до пропорційної системи з відкритими списками – це давно визріле переконання і серед журналістів, і серед експертів, і поміж прогресивної частини українського політикуму. Виборці повинні отримати право самотужки формувати бажаний список майбутніх депутатів від партії чи блоку, за який вони голосують.
Друге. Прибрати загороджувальний виборчий бар’єр, якщо ми прагнемо справжнього оновлення еліт. Виборчий бар’єр – це дискримінаційна норма, що використовується великими політичними гравцями для шантажу і примусу голосувати за себе. На кожних виборах ми чуємо заклики не голосувати за нові і свіжі партійні паростки, бо вони, бачите, не пройдуть, а Ваш голос піде в скарбничку ідеологічних опонентів при перерозподілі місць між партіями, що «пройшли» до парламенту. За таких умов нові обличчя ніколи не отримають шанс, бо для початку їм треба набрати понад мільйон голосів. Здобути таку кількість прихильників на волонтерському ентузіазмі практично неможливо. Бар’єр узалежнює політичні еліти від матеріальної та медійної підтримки олігархів. Загороджувальний ценз вичавлює з політики романтизм і незаплямованість.
На закиди про те, що відсутність бар’єру наповнить парламент маргіналами, давно є арифметична відповідь – для здобуття одногу мандату народного депутата виборчому списку потрібно буде набрати близько 60 тисяч голосів виборців. Погодьтеся, це занадто велика підтримка, щоб говорити про обрання випадкових людей. А ось ще один цікавий факт: більшість нинішніх депутатів-мажоритарників обиралися до парламенту 30-40 тисячами виборців. А мажоритарник Юрій Крук, наприклад, пройшов до парламенту, отримавши підтримку лише 15 тисяч виборців свого округу на Одещині. Депутата Ярослава Сухого обрало трохи більше 18 тисяч виборців…
Отже, бажаючи освіжити сесійну залу й прагнучи зменшити вплив на політику з боку партійних босів та крупного капіталу, маємо вимагати скасування виборчого бар’єру. Інакше процес оновлення політичних еліт буде загальмовано.
Третє. Треба забезпечити українським громадянам за кордоном належну можливість для голосування. Через технічні обмеження кілька мільйонів українців не мають змоги реалізувати своє конституційне право на участь у виборах. «Закордонні» українці традиційно проявляють електоральну активність. У багатьох випадках закордонні виборчі дільниці при українських консульствах не витримують навантаження. Більшість наших громадян навіть на роблять спроби скористатися своїм правом проголосувати, оскільки для цього треба здолати сотні або й тисячі кілометрів, а потім ще вистояти в черзі.
Виборче законодавство потребує серйозних змін в частині спрощення реєстрації та обліку наших виборців за межами України. Також, в державах з великою кількістю українських виборців вкрай важливо збільшити чисельність виборчих дільниць.
- Войдите, чтобы оставлять комментарии
