Російські націоналісти «заблукали» між Майданом і Донбасом
Вплив російської пропаганди виявився сильнішим початкового сплеску симпатій російських правих до українських «колег»
Говорити про існування російського націоналістичного руху як якоїсь єдиної суспільно-політичної сили не видається можливим: у сучасній Росії налічується декілька десятків правих організацій різного ступеня радикальності, легальності та масовості.
Цій ситуації, якщо розглядати її із «української дзвіниці», додає заплутаності й те, що офіційна політика РФ сприймається нами, наприклад, як «великодержавний російський шовінізм», російськими націоналістами може розцінюватися як справжнісінька зрада інтересів російського народу. Зрештою, дуже багато російських націоналістів вважають багатонаціональну Федерацію «антиросійською державою».
Не дивно, що за такої ідейно-організаційної строкатості, єдиного ставлення російських правих до України й українського питання не було і бути не могло, пишуть Коментарі. Але багато що змінилося з початком масових акцій протесту минулої зими, і особливо — після того, як про себе заявив «Правий сектор».
Відзначимо ще один цікавий нюанс: праві організації різних країн Європи, незважаючи на ідеологічні протиріччя, що напрошуються, знаходять спільну мову одна з одною й обмінюються досвідом. Спільними місцями, як правило, виступають антиглобалізм, ксенофобія, неприйняття сучасної «ліберастичної» демократії у широкому сенсі. Тож методи та форми вуличної боротьби в сучасному урбанізованому суспільстві об’єктивно набувають спільних рис. Недарма абревіатуру А.С.А.В. (від англ. all cops are bastards, «всі поліцейські — виродки») можна зустріти від британських морів до київських вулиць.
Тому коли ще в грудні 2013-го у центрі української столиці почалося протистояння із силовиками, в російському правому середовищі це викликало пожвавлення, і націоналісти потягнулися в Україну переймати цінний досвід. Навіть сам факт, що їх розрізненим українським «колегам» вдалося об’єднатися в рамках «ПС», вже викликав непідробний інтерес.
За повідомленнями ЗМІ, на Євромайдані відзначилися представники російської Націонал-демократичної партії, руху «Русские», Націонал-соціалістичної ініціативи, «Російського імперського руху» тощо. При цьому деякі гості з РФ не обмежилися пасивним спостереженням і поповнили ряди «ПС» (наприклад, прес-секретар «ПС» Артем Скоропадський у недавньому минулому москвич).
Популярний мережевий ресурс російських націоналістів «Супутник і погром» писав у грудні 2013-го: «На Україні народний протест — це тисячі радикальних націоналістів, які можуть займати урядові будівлі та не бояться штурмувати «Беркут» на тракторі. [...] І це було чудово, тому що вселяло надії на те, що хоча б малоросійська частина російського народу здатна суворо постукати у віконце своїм слугам народу сокирою».
Простіше кажучи, російські праві, які не сприймають «антиросійську» російську владу, із заздрістю спостерігали в Києві (особливо в середині січня) за тим, що мріяли б повторити в Москві.
Втім, були й ті, хто вважав, що українські націоналісти — закляті вороги всього російського, і навіть мови ні про які взаємні симпатії бути не може. І чим далі, тим більше «права громадська» думка в Росії схилялася саме до такої точки зору. Цьому сприяла наростаюча «антибендерівська» істерія в Криму та на південному сході, послужливо посилена офіційною пропагандою.
У російських правих настає когнітивний дисонанс: адже про нібито існуючу загрозу своїм національним правам заявляють саме російські громадяни України. Єгор Просвірін, головний редактор «Супутника і погрому» говорить, що українці, якими він ще недавно захоплювався, «влаштували війну символів, атакувавши леніних, дев’яті травня, борців із фашизмом, російську мову тощо [...] Сталося неймовірне — розгорнувши війну виключно на символічному плані, революційний Київ зміг мобілізувати апатичний Схід».
Мабуть, найбільш точно подвійність цієї позиції висловив лідер руху «Русские» Дмитро Дьомушкін: «Абсолютна переважна частина націоналістів, це без ілюзій, підтримала Майдан. Але при цьому абсолютна частина націоналістів абсолютно точно підтримала і захист російського населення, виступала проти насильницької українізації і проти обмеження російської мови, дискримінації росіян. Я виступив на підтримку Майдану в усіх інтерв’ю та на всіх відео, але при цьому з віце-прем’єром Рогозіним теж підписав заяву про захист росіян Криму».
Що ж, перефразовуючи Леніна: жити в Росії і залишатися вільним від російської пропаганди не можна. Що й підтвердили російські націоналісти.
- Войдите, чтобы оставлять комментарии
