Кейс Кіри Рудик, NYT та Азовсталь
Намагання розібратися з кейсом Кіри Рудик, NYT та Азовсталь. Та практичні поради, як не потрапити в такі ситуації вашім клієнтам.
Увага! Далі в цьому пості не факти, а мої міркування. Я не була свідком, не включена в процес, а просто висловлюю свої думки на основі того, що прочитала у відкритих джерелах.
Звідки в The New York Times інформація, що Кіра Рудик причетна до переговорів про Маріуполь?
Варіантів небагато.
1. Вона сама сказала їм про це (сумніваюся, бо брехати журналістам NYT небезпечно)
2. Їм про це сказав хтось інший (хто? Пресслужба депутатки? Ну кому це потрібно?)
3. Вони це вигадали (чесно, малоймовірно)
4. Хтось когось не зрозумів
Останній варіант - найімовірніший. Виходжу з поваги до обох учасників процесу інтерв’ю. І не маю жодного уявлення, як це було насправді, але цілком допускаю такий можливий варіант розвитку подій.
Готуючись до інтерв‘ю, журналісти побіжно подивилися соцмедіа героїні - насамперед, Твіттер, бо в них так заведено. Там про Маріуполь немало. І вони задали питання. І героїня відповіла. В питанні було зашито припущення, що героїня в процесі переговорів. Героїня з упевненим виглядом говорила те, що думала. Журналісти це зчитали як те, що героїня знала.
Чому ніхто не вник в нюанси? Бо журналісти дуже хотіли залучене жо переговорів джерело. Героїня дуже хотіла в New York Times.
В результаті, і журналісти, і героїня виглядають погано. А все тому, що проговорювати правдивість зашитих припущень не було цікаво нікому.
Ще раз: я не знаю, як усе було. Я спекулюю. Уявляю. Припускаю.
Чому я так вважаю? Тому що за десятки років роботи я бачила безліч ситуацій, коли:
-Журналіст ставить питання, виходячи з якогось припущення (іноді - навмисне, іноді - ні)
- Спікер не вловлює цього припущення чи ігнорує його, відповідає на питання і тим самим легітимізує припущення
- Спікер не вказує, де в його відповіді факти, а де - точка зору
- Журналіст пише не зовсім те, що йому сказали, а те, що йому треба для статті
- У спікера, в журналіста чи в обох немає часу ретельно підготуватися до інтерв‘ю
- Великий розмір его журналіста, спікера чи обох одразу домінують над, власне, журналістикою та інформацією
Я не журналіст, тому мої поради стосуються тих, хто дає інтерв‘ю:
- Уважно слухайте питання. Якщо якась його частина чи його передумова не відповідає дійсності, скажіть про це, перш ніж перейдете до відповіді. Наприклад, «Я не беру участі в переговорах, але в силу своєї роботи в Парламенті маю доступ до певної інформації, і можу сказати, що…»
- Якщо ви висловлюєте свою думку, то просигнальте про це, щоб було зрозуміло, чи це перевірений факт, чи ні. Наприклад, «На моє переконання, доцільно було б вивести захисників Маріуполя до третьої країни».
- Не говоріть за відсутніх. Наприклад, «Про хід переговорів краще запитати їх безпосередніх учасників».
- Замість говорити «ми» чи «вони», краще уточнити, хто саме мається на увазі. Наприклад, «Наскільки мені відомо, учасники переговорів виходять із гарантій ООН та Червоного Хреста».
- Не говоріть нічого такого, що можна спростувати. Наприклад… Ну, і так все ясно.
Недарма навіть досвідчені політики та бізнесмени регулярно проходять медіатренінги.
Ярина Ключковська
- Войдите, чтобы оставлять комментарии
